І спітнілі,що ходять босі
топчуть землю високих гір.
Часом бачиш в їх сиве волосся вплітається хижий звір.
А місцями з блакитною кров”ю,
хтось звірячий обкурює німб.
Ти не бачиш, ти просто плачеш
над своїм зодіаком під їхній гімн.

Саме серце планети відірве тобі кусень щастя від світу,
ти розчинишся в нетрях забутого лісу…
і естетика ночі…
в ній себе ніде подіти,
тихо - сонно заниє, як невиспані діти.
Твоє тіло безвольтне на іржавому дроті,
як розплутані клубні,
наче риба в польоті.
Мов знечулений став,
що так рветься до моря.
Твоя кров запеклась,як ягняти нестрижена воля.